Слоньовська Ольга

Прикарпатська поетеса, визнаний педагог та кандидат педагогічних наук. З 1997-го року вона працює на посаді професора ПНУ ім. Василя Стефаника.

Народилася Ольга 8 березня 1960 року в селі Ценява Івано-Франківської області. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету. Спочатку працювала як вчитель української мови та літератури в селі Ценява, пізніше викладала у вищому професійному технічному училищі №21. У 1989-му році стала Членом спілки письменників України.

Ольга Слоньовська пише не тільки прозу, а й вірші. Перші добірки її поезій з'явились  в журналах "Україна", "Вітчизна", "Жовтень", "Київ". У віршах поетеси міцно поєднані високе мистецтво почуттів та шедевральна культура слова. Її лірична героїня відзначається щирістю, відвертістю, а настрій поезій сповнений кристальною чистотою.

У праці Ольги Слоньовської такі збірки поезій як "Ґердани", "Соната для коханого", "Джоконда", "Гілочка глоду",  ,,Ґердани", "Соната для коханого" , а також "Пектораль". За "Сонату для коханого" стала лауреатом премії Франка у 2003 році.

Поетеса також займається науковою працею - вона опублікувала монографію "Слід невловимого Протея" та публіцистичну працю „В Афганістані в „чорнім тюльпані".

У 2005 році отримала Орден Княгині Ольги.

У 2007-му році стала лауреатом премії ім. Марійки Підгірянки обласного осередку Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т. Шевченка.

На сьогоднішній день працює і викладає в Прикарпатському національному університеті.

Стус Василь Семе́нович Стус  народився 6-го січня 1938 року в селі Рахнівка, Гайсинського району, що у Вінницькій області. Видатний український поет, перекладач, письменник, знавець літератури та активіст. Один із представників українських шістдесятників. Посмертно став лауреатом Державної премії імені Т. Шевченка у 90-му році, визнаний також по смерті Героєм України у 2005 році.

За свої погляди щодо необхідності ідентифікації й розвитку національної українскої культури був переслідуваним радянською владою, твори його були під цензурою, а Василя Степановича засудили до тривалого позбавлення волі, де поет і помер.

Сім'я Стусів переїхала у місто Сталіно (тепер Донецьк), щоб уникнути колективізації. Василь навчався Донецькій школі № 265 і отримав срібну медаль за навчання. Потім вступив у педагогічний інститут міста Сталіно, де закінчив навчання з черовним дипломом. Після ВУЗу працював як вчитель, пізніше - служив у радянській армії. Ще пізніше поїхав у Київ на аспірантуру. 

У вересні 1965-му під час прем'єри «Тіні забутих предків» у Києві взяв участь у протесті, який був першим масовим протестом проти арештування української інтелігенції у поствоєнному радянському союзі. За цей вчинок його було відраховано від навчання в аспірантурі. 

Після відрахування брався за тимчасову роботу. Так він працював з 1965-го до 1972-го року. В цей час за поетом активно слідкували агенти КДБ.

У 1965-му одружився. Наступного року в подружжі народився син Дмитро.

Василя Стуса неодноразова заарештовували та навіть відправили у табір, який і став останнім прихистком за життя. За свої незмінні погляди Василь Семенович був жорстоко переслідуваний радянською владою.

Помер Василь Семеновия 4-го вересня 1985 року у таборі ВС-389/36-1 біля села Кучино.

Кобринська Наталія Іванівна походить з дому Озаркевич. Народилась 8-го червня 1855 в селі Белелуя Снятинського повіту (сьогодні це Івано-Франківська область). Померла 22-го січня 1920-го року в місті Болехів.

Відома українська письменниця, організаторка руху за жіночі права.

Походить Наталя із родини священика української греко-католицької церкви церкви, де шанувались національно-культурні традиції.

Найбільший вплив на неї мав літературознавець Остап Терлецький. Після випуску у 1883 році оповідань Наталя зрозуміла, що сенс її життя — втілення феміністичних ідей через твори. Це досить важливо, щоб зрозуміти твори життя письменниці. 

Наталя Іванівна стояла біля початків українського руху за жіночі права і позитивно була націлена не на руйнацію, а на будівлю і письменництво.

Наталія Кобринська стала ініціаторкою першої національної жіночої організації. «Перший вінок» - така її назва - заклав підстави розвитку жіночих газет, які укладали і видавали лише жінки. За редакцією Наталії Кобринської "Перший вінок" був виданий у Львові.

Письменниця була активною громадянинкою, організовувала збір підписів за можливість жінок вчитися в вищих навчальних закладах.

З 1893-го по 1896-ий Наталія зайнялась видавничою справою.

Вона відкрила видавництво, яке носило назву «Жіноча справа» та випустила три книги альманаху «Наша доля». Для того, щоб налагодити ефективне друкування Наталія Іванівна переїхала до Львова. Письменниця вважала, що у Львові з'являться кращі умови для популяризації ідей за права жінок. Померла 22-го січня 1920 року від епідемії тифу.