Зима. Для багатьох людей ця пора року пов’язана зі святкуванням нового року. І це свято вважається, мабуть, одним з найпопулярніших у світі. Такі атрибути, як: ялинка, гірлянди, прикраси, дід Мороз, Снігурочка – стали невід’ємною частиною у святкуванні Нового року. Для дітей - це веселощі і подарунки, а для дорослих – веселощі, можливість відпочити, а подекуди, просто трата грошей. Далі розповість franyk.city.
Якщо знову згадати дітей, то Новий рік для них змалечку асоціюється з чимось приємним та веселим. До цього належать: початок канікул у школі, гості, танці, музика, ігри, частування до самого ранку, а також феєрверки, запах апельсину і хвої у домі. І таким веселим святкування Нового року залишається в пам’яті дитини на довго. Проте дехто, коли виростає дізнається, що насправді приховує це свято. А чи вам це відомо?
Чому Новий рік взагалі почали відзначати і як давно це почалося? Для чого прикрашати ялинку? Хто такий дід Мороз і Снігурочка? Було б корисно розібратися, яку правду приховує це свято і як воно дійшло до наших днів.
Давні коріння і походження
На зорі людської історії, люди уважно спостерігали за довколишнім середовищем і природою. Такі спостереження стали важливими для того, щоб розуміти зміни в погоді, пір року та часу, коли потрібно збирати урожай і зберігати його до наступної теплої пори. Тому не дивно, що у древніх людей прихід весни та літа вважався пробудженням природи, нового життя. Цікаво, як це вплинуло на певне розуміння нового року у деяких культурах. Раніше вважалося, що саме теплі пори (весна і літо) є початком нового року, а не зима (як вважають сьогодні).
Не секретом для кожного є й те, що люди котрі жили на початку історії мали вузьке розуміння щодо того чому відбуваються ті чи інші природні явища і фізичні закони. Тому усе «надзвичайне», що відбувалося в природі вони пов’язували з чимось містичним, незрозумілим для людського розуму, потойбічним. В зв’язку з цим між древніми народами почали ходити чутки про «народження і смерть божеств», які мали відношення до природніх сил. І в цьому можна легко переконатися, якщо взяти до уваги хоча б деякі древні легенди народів світу, які між собою дуже схожі.
Не винятком стало святкування Нового року, яке насправді вважається возвеличенням культового божества давнини. Його ще в давнину почали відзначати багато народів світу. Кожне святкування має свою історію, але тепер воно об’єднане в одне свято.
Перші згадки Нового року
Вавилон (Месопотамія)
Вважається, що саме давнє святкування Нового року відбулося у древній Месопотамії. Про це згадується у книжці Теодора Гастера «New Years-its» (англ.мова). Його відзначали перед початком весняного періоду. В цей період до річок прибувала вода і починалися усі земляні роботи. Святкування тривало аж дванадцять днів. Воно було присвячене старовинному богу Мардуку, який вважався покровителем Вавилона (стародавнього міста). Цікаво, що це божество, як і місто Вавилон згадуються в Біблії. Святкування супроводжувалося різними жертвоприношеннями, містичними обрядами, які пов’язаними з плодючістю і чаклунством. Вважалося, що в цей час Мардук вирішував, яка доля очікувала місто та його жителів в новому році.
Греція
Схожі святкування відбувалися й серед інших народів. Наприклад, в Греції. Тут Новий рік відзначали двадцять другого червня, в день літнього сонцестояння. Давні греки прославляли бога виноробства, Діоніса. Тут, буйне святкування Нового року супроводжувалося різними виставами, жертвоприношеннями і співами гімнів на честь їхнього головного божества.
Німеччина
А от древні німецькі народи відзначали день зимового сонцестояння так, як це робили слов’яни. Новий рік святкували від середини грудня до кінця місяця. Вважалося, що той період святкування ввібрав у себе увесь наступний рік. Можливо, звідти й походить відома нам приказка: «Як новий рік зустрінеш – так його і проведеш».
Англія і Франція
А кельти (народи, які проживали на території Франції і Англії) відзначали Новий рік в кінці жовтня. Це був час, коли вони проводжали літо і тепло. В той період вони прикрашали свої дома омелою та іншими зеленими віттями, щоб захистити себе і своїх рідних від злих духів. Вони вважали, що під новий рік духи мертвих можуть оживати і, навіть, шкодити їм.
Римляни і їхні язичницькі звичаї
У Римлян, як і в стародавніх вавилонян, святкування відбувалося в період з першого березня. Але у 46 році до нашої ери в державі відбулася певна реформа, після прийняття якої першим днем року почали вважати перше січня. В принципі, сьогодні саме так і ми починаємо рахувати дні в році. Ця дата нового року була започаткована Юлієм Цезарем. Ще до нового наказу Цезаря, римляни присвятили цей день Янусу – богу виходів і входів, дверей та всіх початків. Сама назва місяця походить від ім’я цього бога. Окрім дня присвяченого римському божеству, треба було ще й відзначати новий рік, який тепер припадав на перше січня. Для римлян, Янус як ніхто інший, найкраще підходив для святкування Нового року. Адже Янус мав дві голови: одна дивилася вперед (у наступний рік), а інша назад (в минулий рік). Це божество само по собі спонукувало людей вдаватися до магії і ворожіння. Кожна людина хотіла знати, що її чекає нового року. І відтоді поширився звичай бажати іншим щастя та усіх благ на новий рік.
Важливо також згадати, що перед святкуванням Нового року, римляни відзначали своє відоме на цілий світ свято «сатурналії». «Сатурналії» - це святкування на честь бога Сатурна, яке припадало на період зимового сонцестояння. В період свята «Сатурналій» римляни прикрашали свої дома і храми гіллям вічнозелених дерев. Після цього починалося святкування «календ» (назва Нового року). Як перше, так і друге свято супроводжувалися буйними гулянками і язичницькими звичаями. По суті, завдяки нововведенню першого січня в календарі, Юлієм Цезарем, змінилась тільки дата, але не причина святкування.
Тепер стає очевидним, що святкування Нового року сьогодні бере свій початок від язичницьких звичаїв Римлян. Тому усім, хто відзначає це свято, слід визнати гірку правду. А як бути з головними атрибутами свята?
Ялинка
Невід’ємною частиною святкування Нового року є ялинка. Вона знаходиться майже у кожному домі. Як дорослі, так і діти дуже люблять прикрашати зелене дерево різними іграшками, гірляндами та іншими прикрасами. Але звідки пішла ця традиція?
У багатьох давніх народів, ялинку використовували як магічний символ. Це дерево особливо шанували в день зимового сонцестояння, на Новий рік. Звичай прикрашати вічнозелені, хвойні дерева походить від давнього язичницького культу зелені. В Греції і Римі прикрашали хвойні дерева, бо вірили, що це принесе щастя і успіх в новому році. Ці народи вважали, що вічнозелені дерева залишаються такими, навіть в зимовий період, тому що там собі прихисток знайшли добрі і злі духи. Тому, коли вони прикрашали ці дерева різними плодами, то наче хотіли поладити з усіма духами, щоб їм протягом цілого року щастило.
Але культ зелені у стародавні часи супроводжувався ще одним звичаєм – задобрюванням духів. А задобрювання духів серед людей давнини включало в себе жертвоприношення. Що саме огидне, то це те, що раніше в жертву приносили невинних людей. І їхніми внутрішніми органами прикрашали дерева. Уже пізніше, вбивства людей відійшли у минуле і прикраси замінили їжею, а потім й звичними нам іграшками.
Кожна прикраса символізувала бажання людей, які прикрашали дерево. До прикладу, яблука символізували плодовитість, горіхи – недосяжність божественного задуму, а яйця – благополуччя. Цікаво, що на той час вічнозелені дерева настільки цінувалися людьми, що вони навіть не думали рубати їх і приносити додому. Дерева прикрашали на місці, де вони росли. Це вже пізніше люди вирішили вирубувати дерева і приносити їх до себе додому.
Отож, поклоніння деревам – це звичай, який сягає своїми коріннями у язичництво. І навіть, після прийняття християнства в багатьох країнах світу, звичай зберігся. Просто його приписали до того, щоб начебто налякати Диявола і приготувати дерева для птахів.
Дід Мороз
Та що за Новий рік без головного персонажа – діда Мороза? Хто, як не він принесе в дім подарунки? Але ж звідки походить цей персонаж? З засніженої Лапландії? Зовсім ні. Місцем його народження вважають більш тепліші краї. Виявляється, це той самий єпископ Миколай, або Святий Миколай, як його у нас називають. Цей чоловік народився у 245 році нашої ери в малоазійському місті Міри Лікійські, а помер у 334 році нашої ери. Згадок про єпископа Миколая залишилося досить мало і вони майже не збереглися до нашого часу. Проте святого Миколая вважають великим добродієм і про нього складено чимало легенд, які ви могли чути. Але як, звичайний єпископ Миколай перетворився на діда Мороза, або на Санта Клауса ( як його ще називають в країнах західної Європи і Америки)? Потрібно трошки глибше заглянути в історію.
Шостого грудня десятого століття нашої ери у Кельнському кафедральному соборі, учням церковно-приходської школи почали роздавати фрукти і солодку випічку на честь про пам’ять Миколая покровителя. На заході його почали вважати покровителем дітей. Скоро ця традиція поширилась далеко за межі Німеччини. День пам’яті про Миколая покровителя припав на тогочасний різдвяний піст. Тоді усі чекали на ще одне велике свято «Втілення передвічного Слова» і початок Нового року. Святкування дня Миколая супроводжувалось однією традицією: мирликійскій єпископ вечором заходить у доми, де є діти і слухняним дарує подарунки, а нечемних дітей чекало покарання. У протестантських країнах єпископа-чудодійника почали називати дещо по-іншому. Цього чоловіка почали характеризувати, як «батька Різдва» і «Різдвяного діда». Пізніше йому придумали інший образ. Тепер «Різдвяний дідо» бу схожий на великого гнома, якого хтось постійно супроводжував, наприклад, олені. Так з’явився усім відомий Санта Клаус. Але ця історія більше стосується країн західної Європи та Америки.
У слов’янських країнах є свій праобраз сучасного діда Мороза. Цим персонажем став страшний Карачун, якого вважали підземним богом морозів та холоду. Він теж мав свого роду різних підлеглих, слуг. Можливо вам відома фраза «навести карачуна», яка означає вбити, замучити когось. Пізніше цього суворого діда почали називати Морозком, Трескуном і Студенцем. Ним в давнину лякали дітей. В ті часи, коли доми в зимову пору погано утеплювались і діти часто помирали від морозів, люди вважали, що саме дід Морозко забрав або покарав дитину. Цікаво, що народний фольклор зберіг образ жорстокого Карачуна в казках та інших творах. Можемо пригадати, що, навіть деякі радянські мультики містять той недоброзичливий образ діда Морозка. Пізніше діда Мороза почала супроводжувати його внучка Снігурочка. Хто ж вона насправді?
Снігурочка
Молода дівчина в синьому вбранні, яка постійно супроводжувала діда, теж залишається цікавим для нас персонажем. В народному слов’янському фольклорі образ Снігурочки зберігся. В одній із казок говориться про дівчину, яка влітку бавилася разом зі своїми подругами біля лісу, збирала ягоди і раптово зникла, а потім її врятували звірі. Інший варіант казок розповідає про дівчинку зроблену зі снігу, яка ожила. Також вважається, що вона розтанула, коли перестрибувала через вогонь. У другому варіанті можна прослідкувати міф, в який вірили древні слов’яни, про те, як деякі духи природи гинуть, коли пори року міняються.
Але тільки, відносно недавно почали вважати, що снігурочка повинна супроводжувати діда Мороза. Це пов’язують зі звичаєм в країнах СНГ, де діда Мороза споюють на Новий рік. В таких випадках, коли він був п’яний, Снігурочка допомагала йому розносити подарунки. Після цього поширився жарт про різницю між дідом Морозом і Санта Клаусом: якщо бачите тверезого діда Мороза, то це Санта Клаус.
Відомо, що друїди в якості Снігурочки приносили в жертву молоду дівчину, яку залишали на морозі і вона замерзала. Таким чином вони думали, що задобрюють злого духа, який приніс до них холод. Але так вони не уникнули холоду.
Новий рік сьогодні
Ось такі неприємні факти відкриває нам Новий рік. Сьогодні це свято не відзначають так, як це робили давні народи світу. Усі жорстокості відмінили і замінили чимось іншим. Але можна зробити висновок про походження і коріння цього свята. Та попри це, люди по цілому продовжують відзначати це свято.
- 123 перегляди
